СК України виходить із принципу повної рівноправності обох батьків - батька і матері - у всіх правах і обов'язках відносно  своїх дітей.

Всі питання, що стосуються виховання і утримання дітей, повинні вирішуватися батьками по їхній взаємній згоді виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їх думки. Якщо батьки і діти проживають разом, вони, як правило, із всіх питань виховання дітей домовляються самі.

Інша обстановка складається, коли батьки розірвали шлюб або, не розриваючи шлюбу, за якимись причинами проживають окремо. Питання визначення місця проживання дитини, при відсутності домовленості між батьками (усної або письмової) вирішується органом піки та піклування або судом.
Це дуже складна й важка категорія судових справ: адже від правильного вирішення такої справи залежить не тільки задоволення справедливих вимог кожної із сторін, від цього залежить доля дитини. Вирішуючи такі спори, суд в першу чергу керується інтересами самої дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків піклується про дитину; бере до уваги прихильність дитини до кожного із батьків, а якщо в родині є ще діти - то їхню прихильність один до одного. Береться в рахунок і вік дитини, і стан її здоров'я, і інші індивідуальні якості.

Оцінюються також особисті якості і спосіб життя кожного з батьків. Абсолютно ясно, що не можна, наприклад, довірити дитину батькові-алкоголікові, наркоманові або матері, що веде аморальний спосіб життя.

Якщо з'ясовується, що мати і батько рівною мірою  мають необхідні якості вихователя, суд звертає увагу на інше:  чи мають вони реальну можливість займатися дитиною, створити їй необхідні умови для виховання й розвитку. Тут суд враховує рід діяльності кожного з батьків, режим їхньої роботи, наявність у родині матері (батька) осіб, здатних надати допомогу в догляді за дитиною (бабусь, дідусів, інших родичів), матеріальне становище батьків і т.п. Але кращі побутові умови, більше високий рівень матеріальної забезпеченості одного з батьків самі по собі ніколи не кладуться судом в основу рішення про визначення місця проживання дитини. При вирішенні судом питання про визначення місця проживання дитини, не приймається до уваги, хто з батьків був ініціатором розлучення або винуватцем розладу в сім’ї або її розпаді.

Бажання самої дитини проживати з тим або іншим із батьків враховується, але не має для суду вирішального значення. Суд з’ясовує думку дитини, якщо вона по своєму віку, стану здоров'я, розвитку може її усвідомлено висловити. Для того щоб не травмувати дитину, розмова з нею проводиться, як правило, у позасудовій обстановці, у присутності педагога й у відсутності осіб, які могли б зробити на дитину психологічний тиск.

Допомогу суду у вирішенні складних, часом досить конфліктних ситуацій про визначення місця проживання дитини здійснюють органи опіки та піклування. Вони проводять необхідні обстеження й представляють у суд свій професійний висновок по суті суперечки між батьками. Їхня участь у судовому процесі законом визнається обов'язковою. Висновок органів опіки та піклування не має для суду обов'язкового значення. Однак суд не може не надати такому висновку ніякого значення. Якщо суд прийде до іншого висновку, він у своєму рішенні повинен обґрунтувати, чому думка органа опіки та піклування ним у цьому випадку відкидається.

Визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відбивається на батьківських правах іншого із батьків.

Зразки позовних заяв про визначення місця проживання дитини з одним із батьків: