23 липня 2009
Відеозйомка: як не вийти за рамки допустимого
На вулицях міст все більше з'являється різної оптичної техніки: від камер на фасадах будинків до систем відеоспостереження за дорожнім рухом. Більш того, за багатьма стежать вже і на роботі. Та й самі українські компанії застосовують відеозйомку не тільки з метою збереження майна або охорони порядку, але і для превентивних заходів щодо представників влади. Зараз вже не здивуєш різні контролюючі органи, робота яких у приміщенні cуб’єктів, які перевіряються фіксується на носії інформації. Тобто процес набирає глобальних масштабів. Але що з цього приводу говорить закон? Чи збігаються формати таких відеофайлів і правового поля країни?
Статтею 32 Конституції передбачено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Положення ст. 30 Закону України "Про інформацію" під конфіденційною інформацією має на увазі "відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов". Крім того, ч. 5 цієї ж статті говорить: "Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаних на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної ". Тобто, в принципі, кожен громадянин або службова особа може заявити, що та інформація, яку можна зібрати про нього, наприклад, в процесі виконання трудових обов'язків або щодо інших аспектів життєдіяльності, є конфіденційною. Гарантії невтручання в особисте і сімейне життя при проведенні фото-, кіно-, теле-і відеозйомок містить також ст. 307 ЦК. Відзначимо, в таких випадках за загальним правилом згода фізичної особи на зйомку обов'язкова. Зйомка, у тому числі таємна, без згоди особи може бути проведена лише у випадках, встановлених законом (ч. 3 ст. 307 ЦК), наприклад, в рамках кримінального процесу. Зараз же в Україні не існує закону, який би встановлював загальний режим без будь-яких обмежень збирання інформації про громадян. Є тільки винятки щодо наведених вище прав і свобод громадян. Наприклад, у ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" зазначено, що підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність мають право негласно знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації тільки за рішенням суду. Однак проведення оперативно-розшукової діяльності, у тому числі проведення фото-, кіно-і відеозйомки, іншими приватними організаціями або особами забороняється. Таким чином, можна говорити, що якщо на зйомку, наприклад, в офісі не було згоди, то очевидний факт порушення права на таємницю особистого життя і виникнення можливості вимагати компенсації моральної шкоди. Знімати в офісі можна тільки за згодою працівників. Але справа в тому, що в окремих випадках згода особи на зйомку презумується, тобто фізична особа вважається такою, що погодилася на зйомку, поки вона не висловить свою незгоду щодо цього. До таких випадків презумпції згоди можна відносити зйомки, які проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. У разі якщо фізична особа заперечує з приводу його фіксації на відповідну плівку, то зйомка повинна бути припинена, а моменти з його участю вилучені. Треба сказати, що на підприємстві (в офісі) можуть бути приміщення, що підпадають під поняття публічності, наприклад, робочі кабінети, конференц-зали. Але це не означає, що в таких місцях можна знімати без згоди, оскільки щоденний процес виконання трудових обов'язків не можна назвати заходом публічного характеру. Отже, в так званих публічних місцях зйомка дозволена. Однак треба пам'ятати при одній істотній умові: всі відеоспостереження мають бути відкритими, звідси висновок: камери спостереження в громадських місцях повинні знаходитися на видному місці. Звичайно, визначити ступінь "загального бачення" такої камери на рівні закону складно. Швидше за все, в цьому випадку слід керуватися цивільно-правовими принципами сумлінності та розумності.
Як же все-таки бути роботодавцям, які бажають легально спостерігати за своїми підлеглими? Треба враховувати, що відеозйомка трудового процесу може бути однією з умов праці. Стаття 29 КЗпП зобов'язує роботодавця проінформувати працівника під розписку про умови праці. Простіше кажучи, згода працівника на зйомку має бути виражене письмово. Відсутність письмової згоди працівника на відеозйомку на робочому місці, дозволяє стверджувати про те, що запис проводиться незаконно.
ВИСНОВОК
Підбиваючи підсумки, варто підкреслити, що якщо в приміщенні або навіть на вулиці відеокамери середньостатистичній людині побачити не можна (або відсутні відповідні повідомлення), то такий відеозапис здійснюється незаконно. Хоча всьому вище наведеному можна протиставити сумнівний, але маючий право на життя контраргумент. Адже в ст. 307 ГК мова йде про плівку (тобто про носії інформації "доцифрового" періоду), а в сучасних умовах запис все-таки здійснюється на більш технічно просунуті засоби зберігання інформації.
Автор: Вадим Боричевський,
| < Попередня | Наступна > |
|---|
