26 вересня 2009
Протокол №11 стаття 1 «Захист власності» говорить «Кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групу приватних осіб, повинне поважатися.
У першу чергу ця повага повинна виходити від держави й втілюватися у вигляді прийняття законодавчих, виконавчих дій, що захищають право власності від незаконних зазіхань із боку кого б то не було.
Інтереси держави теж були не забуті. У тім же Протоколі №11 стаття 1 говорить «права держави забезпечувати виконання таких законів, які їй необхідні для здійснення контролю за використанням власності відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів і штрафів.
На думку Європейського Суду ст. 1 Протоколу №11 має три окремих норми: «перший абзац носить загальний характер, поваги власності, другий абзац, говорить про відчуження власності за певних умов, що стосується третього абзацу, що міститься в другому абзаці, то за державою серед інших також необхідно регламентувати використання майна відповідно до публічного інтересу».
Для розуміння ст. 1 важливе юридичне значення має термін «повага». Для Європейського Суду повага власності це не тільки саме собою визнання, що розуміє, право власності фізичних і юридичних осіб, що належить їм за законом. З погляду Європейського Суду повага власності основний метод права, міжнародного й внутрішнього дотримання. У Конвенції говориться, що держава зобов'язана дотримувати, виконувати, зміцнювати, захищати й забезпечувати права власності фізичних і юридичних осіб. Порушення Конвенції й Протоколів будуть тоді, коли піде недотримання, невиконання й не забезпечення державою зазначених норм.
Наприклад, податкові органи деяких країн (Чехії, Іспанії, Італії й СНД) часто не виконували зобов'язань по поверненню податкових виплат. Розглянувши скарги на порушення Протоколу №11 ст. 1 при тривалому й навмисному не поверненні державою сумлінним платникам податків належних їм податків, Європейський Суд установив, що, з погляду Конвенції й Протоколу №11 ст.1 у наявності недотримання й невиконання національними податковими органами своїх обов’язків перед сумлінними платниками податків, порушення їхніх прав власності. Європейським Судом було висунуто таке тлумачення в справі «Буфалло проти Італії» 25 серпня 2001 р. Приватна особа жадала від держави повернення податкових виплат, що провадилися зі значним запізненням. Європейський Суд ухвалив, заявник має явний грошовий інтерес, що виник з моменту подачі компанією податкової декларації й існував аж до моменту погашення державою своїх зобов'язань перед приватною особою. На думку Європейського Суду, цей інтерес являє собою «майно», тобто є об'єктом права власності.
В одному зі своїх рішень Європейський Суд указав: «Поняття “майно” у Протоколі №11 ст. 1 має автономне значення, що не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права й інтереси, можуть розглядатися як право власності й, таким чином, як «майно» згідно даного положення».
Нарешті, грошові вимоги до держави – повернення приватному підприємству податків і мит, відшкодування майнового збитку, заподіяного в чинність невиконання державним органом своїх обов'язків неналежним чином з майновими наслідками для юридичної особи й т.д., являє собою об'єкти майна, на які поширюється дія Конвенції й Протоколу №11.
Бажання відгородити себе від неправомірних дій держави в Європейському Суді виникло у власників і по інших спорах, зокрема при конфіскації власності нібито «в інтересах суспільства». У справах, наприклад «Катикаридис і інші проти Греції» (1996 р.), «Цомцос і інші проти Греції» (1996 р.) оспорювалась неправомірність конфіскації земельної власності для будівництва автотраси на основі норм закону, що не підлягає оскарженню, у якій поліпшення дороги подавалася як достатня компенсація особам, у яких була вилучена власність. Європейський Cуд не розділив такий підхід і ухвалив, що відсутність гнучкості в наданні компенсації й неможливість визначення в судовому порядку розміру збитку, заподіяного конфіскацією, утворять склад для визначення обсягу порушення Протоколу №11 ст.1.
У практиці Європейського Суду Протокол №11 ст. 1 розуміється й тлумачиться як утримуючий певні гарантії прав власності правовий акт. Непорушність права власності Європейський Суд продемонстрував і при розгляді інших справ. У справі «Ридер проти Латвії» (7 травня 2002 р.) Суд вказав, що неможливість заявника домогтися виконання судових рішень є порушення його права на повагу своєї власності. У справі «Петренко проти України» (23 жовтня 2003 р.) Європейський Суд вказав, що факт невиконання рішення українського суду про виплату Петренку певної грошової суми однозначно кваліфікується як порушення Протоколу №11 ст. 1.
На початок 2009 року загальне число скарг (які залишилися не розглянутими Європейським судом), поданих у суд проти країн СНД, становило близько 25% від загального числа процесів (в абсолютному вираженні – близько 29 тисяч). Ріст кількості процесів проти країн СНД в 2008 році склав 39%.
Судіть самі. Біля половини загальної кількості скарг у Європейський Суд стосуються невиконання судових рішень, ще біля чверті – порушення принципу правової визначеності в результаті скасування судових рішень, що вступили в законну силу. Приблизно в такій же пропорції розподіляються й винесені Європейським Судом рішення по скаргах, визнаним прийнятними.
Чому треба скаржитися в Страсбург, якщо судове рішення не виконується в країнах СНД?
Виходить, не працює система виконання судових рішень.
І виходить, законодавці повинні запропонувати механізм, щоб ця система запрацювала.
Такі ж законодавчі зміни повинні відбутися й у виконавчому провадженні.
Тому завдання країн СНД – як держав, що лідирують на сьогоднішній день по кількості поданих позовів, – приділяти максимальну увагу вдосконаленню внутрішнього законодавства, національної судової системи, для перенесення основного тягаря захисту прав наших громадян на національні органи, що природним і в жодному разі не форсованим способом приведе до зниження потоку скарг у Страсбург.
Завдання в першу чергу національних судових і правоохоронних органів – захищати права людини з використанням внутрішніх (національних) механізмів і забезпечувати дотримання положень Конвенції.
Загальна мета держав СНД полягає в тім, щоб зробити ці механізми дійсно ефективними з погляду реалізації ефективного захисту прав громадян.
Автор: Вячеслав Передня
| < Попередня | Наступна > |
|---|
