09 листопада 2009
Погляд на вирішення проблеми визначення преюдиціальних фактів
Вважається, що преюдиціальний зв'язок судових актів - правове явище, покликане спростити процес доказування у тих випадках, коли факти та правовідносини вже були предметом судового розгляду, і спрямоване на запобігання перегляду вступивших в законну силу судових актів. Але учасники форуму ЛІГА: ЗАКОН звернули увагу на один дуже важливий момент: згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу (подібна норма є і в ЦПК) "факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), ... під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони". Однак наведене законодавче положення не дає відповіді на ключове питання: які ж саме факти треба вважати преюдиціальними - ті, що викладені в мотивувальній і/або в резолютивній частині рішення, а може, і в описовій?
Отже, ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" говорить, що обов'язковість врахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. Втім, як бачимо з вищевикладеного, ступінь такої визначеності залишає бажати кращого. І як показує практика, судова влада досі ігнорує цю проблему, постійно повторюючи (наприклад, в п. 2.3 роз'яснення ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" № 02-5/289 від 18.09.1997) положення процесуального закону: не мають потребу в доведенні преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) в процесі розгляду іншої справи за участю тих самих сторін. Насправді ж проблема тлумачення положень ст. 35 ГПК зовсім не теоретична. На практиці час від часу виникають ситуації, коли судді вкладають у поняття "преюдиціальність" різний зміст. В одному випадку служителі Феміди сприймають факти, що містяться в судовому рішенні, власне, як преюдиціальні, а в іншому ж - лише як правову позицію колеги по суддівському корпусу. Витоки цієї проблеми полягають саме у відсутності чіткої вказівки в законодавстві, з якої частини судового рішення факти повинні вважатися преюдиціальними. Треба сказати, що серед практикуючих юристів існує думка, що преюдиціальними можуть бути лише факти, що містяться в резолютивній частині рішення, а обставини, зазначені в описовій або мотивувальній частинах, є лише думкою суду (позиція автора статті "Рішення суду як зразок для наслідування" Володимира Висневського, Юридична практика, № 23 (389) від 06/06/05). Такий висновок в першу чергу став результатом аналізу смислового навантаження слова "факти" з ст. 35 ГПК. Дійсно, оскільки правова позиція суду стає юридичним фактом лише за умови, що це породжує (змінює, припиняє, створює) для певних осіб права або обов'язки, на перший погляд, можна говорити про те, що тільки резолютивна частина рішення має юридичну силу, здатну впливати на поведінку учасників правовідносин. Але чомусь судова практика свідчить про зворотне і дає вагомі причини поставити під сумнів такі висновки. Наприклад, згідно з п. 6 інформаційного листа ВГСУ № 01-8/344 від 11.04.2005 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України" "встановлені у постанові органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи факти, на відміну від органів, зазначених у чч . 2 - 4 ст. 35 ГПК України, не є преюдиціальними".
Наведене положення дозволяє припустити, що, вивчаючи своєрідний ареал існування так званих преюдиціальних фактів у господарському процесі, потрібно звертати увагу не стільки на трактування поняття "факти", скільки розглядати його в нерозривному зв'язку з дієсловом "встановити". Спробуємо розвинути цю думку на конкретних прикладах. В оглядовому листі № 01-8/845 від 17.04.2006 ВГСУ зробив однозначний висновок: "Отже, дані про нетотожність найменувань сторін з цієї справи не можна вважати преюдиціальним фактом. До того ж у судових рішеннях із названої справи не зазначено про дослідження саме індивідуальних назв Молодіжної громадської організації та К..ої міськрайонної молодіжної організації ". Виходячи зі змісту цього оглядового листа, відзначимо, що суд касаційної інстанції звернув увагу на хибність висновків попередніх судових інстанцій про наявність преюдиціального факту, в тому числі у зв'язку з відсутністю в первинному судовому рішенні згадок про дослідження тих фактів, преюдиціальність яких була поставлена під сумнів. Схожа позиція ВГСУ простежується і в оглядовому листі від 22.01.2007 № 01-8/25: "В іншій судовій справі судовими інстанціями було встановлено преюдиціальний факт, за яким Товариство "Д." мало невиключне право на використання вищезазначених анімаційних фільмів. Висновок про цей факт мотивовано тим ... ". Судячи з усього, саме ті обставини справи (факти), які були досліджені судом, і будуть мати надалі преюдиціальне значення. Залишилося лише з'ясувати, до якої частини судового рішення можна віднести етап досліджень судом обставин або фактичних даних у справі. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК в мотивувальній частині судового рішення вказуються обставини справи, встановлені господарським судом. При цьому варто відзначити, що, незважаючи на те, що в п. 2 ч. 2 ст. 84 ГПК міститься вимога згадувати про дослідження доказів все-таки в описовій частині рішення, граматичний аналіз положень згаданих норм не дозволяє надавати описовій частині судового рішення преюдиціальне значення. Справа в тому, що в контексті описової частини рішення дослідження доказів розглядається не як вчинену дію, результат інтелектуальної праці (аналізу), а лише як частину суто технічного процесу за описом дій суду. У свою чергу, у мотивувальній частині "вказуються обставини справи, встановлені господарським судом", що цілком співзвучне з формулюванням ст. 35 ГПК (факти, встановлені рішенням господарського суду ...).
Висновок
Таким чином, існуючі законодавчі акти все-таки не дають чіткої відповіді на поставлене на початку питання. Але, як бачимо, практика, по крайній мірі, спеціалізованих судів вищих інстанцій щодо розглянутої проблеми, на щастя, несуперечлива (хоча судді свої думки з цього приводу висловлюють досить розмито і завуальовано). Але в кожному разі поки що (до прийняття відповідних уточнень до законодавства) учасникам судових розглядів залишається лише сподіватися на послідовність і єдність вітчизняних суддів в таких заплутаних питаннях преюдиціального значення.
Автор: Вадим Боричевський,
| < Попередня | Наступна > |
|---|
Коментарі