10 квітня 2010
Про деякі правові аспекти процесу надання медичних послуг
"Пацієнти завжди вимагають підтвердження. Ми не робимо тут машини, ми не даємо гарантій". Ця фраза пролунала з вуст лікаря - персонажа культового телесеріалу "Доктор Хаус". У реальному житті взаємини між лікарями і пацієнтами не менш складні. Ескулапи наділені величезною моральною відповідальністю, але й законодавчо їхні обов'язки теж визначені. Питання тільки, як. Про можливості притягнення лікаря до відповідальності, про правовий статус лікарської таємниці і про формальну сторону процесу лікування йшла мова в ході інтернет-конференції на порталі ЛІГА:ЗАКОН.
Про помилки лікарів
Найбільш атуальне питання медичного права - можливість помилок лікарів. Поняття "лікарська помилка" можна характеризувати як неналежне проведення діагностики й/або лікування хворого, неналежну організацію медичної допомоги, що в результаті привело або могло привести до несприятливого результату медичного втручання.
Відсутність законодавчо закріпленого поняття "лікарська помилка" - серйозна проблема. Але у випадку виникнення спорів між пацієнтом і лікарем про якість проведеного лікування і його відповідності стандартам перше, до чого звертаються посадові особи системи охорони здоров'я, це протоколи надання медичної допомоги, звернули увагу учасників конференції експерти - юрист Олександр Липський і лікар Іван Козловський. У даних документах зафіксований порядок надання медичної допомоги, її обсяги, а також лікарські засоби, які повинні призначатися пацієнтам. Протоколи надання медичної допомоги затверджуються Міністерством охорони здоров’я і є обов'язковими для виконання.
Для притягнення до відповідальності лікаря у випадку встановлення ним неправильного діагнозу варто провести роботу зі збору й експертної оцінки доказів, що підтверджують наявність помилки в діях лікаря, використовуючи чинне законодавство України. Після цього можна звернутися за захистом своїх прав у правоохоронні й судові органи.
Про медичну документацію
Як би парадоксально це не звучало, але нормативно-правового акту, що регламентує порядок ведення медичної документації, на сьогоднішній день не існує. Коли пацієнт надходить у лікувальну установу, на нього в обов'язковому порядку заводиться медична карта хворого. У прийомних відділеннях лікарень надходження хворих фіксується у відповідному журналі. При виписці з лікувальної установи або після закінчення амбулаторного лікування лікар зобов'язаний видати пацієнтові виписку з історії хвороби.
Чинне законодавство не покладає обов'язки на медичних працівників обов'язкової передачі хворому (його законним представникам) яких-небудь копій, документації, крім виписки з медичної карти хворого й самої медичної карти з наступним її поверненням у медичну установу. Знімати копії з висновків фахівців, результатів аналізів, аркушів призначень, записів у медичній карті - законне право будь-якого пацієнта. Копії медичних документів можуть бути використані у якості доказів у ході судових розглядів. Головне в цьому випадку - подбати про те, щоб з медичної карти не пропали оригінали.
На думку Олександра Липського, скрізь і обов'язкове введення практики по фіксуванню процесу надання медичної допомоги категорично не вигідно нашій системі охорони здоров'я. "Якщо подібна практика коли-небудь буде уведена, пацієнти одержать у свої руки потужну зброю, що гарантує їм прекрасну доказову базу в суперечках з медичними установами".
Про лікарську таємницю
Усе, що стосується лікарської таємниці, погано регулюється вітчизняним законодавством. Поліпшити й конкретизувати дану сферу відносин можна шляхом укладенням між лікувальними установами (лікарями) і пацієнтами відповідних договорів про конфіденційність (нерозголошенні), у яких би саме й регламентувалися всі правові аспекти поводження сторін у тих або інших випадках, а також закріплювалася б юридична відповідальність за їхнє порушення. Така практика є загальнопоширеною й нормальною у всіх розвинених країнах, де активно розвивається страхова й приватна медицина.
Питання розголошення лікарської таємниці у відносинах зі страховими компаніями звичайно обумовлюється в договорах медичного страхування й у договорах, що укладаються між страховими компаніями і лікувальними установами, нагадує Іван Козловський. Справа в тому, що без аналізу медичної документації (медичних карт, виписок, аркушів призначень, рецептів і т.д.) здійснювати контроль за якістю медичних послуг, надаваних лікувальними установами, не представляється можливим. Тому страхові компанії змушені детально обумовлювати подібні взаємини з пацієнтом і лікувальними установами у відповідних договорах і угодах.
Доступ страхових компаній до певного переліку медичної документації є нормальною світовою практикою, тому що переважна більшість медичних послуг у європейських країнах оплачують саме страховики. Однак, і в цьому випадку не варто забувати про те, що співробітники страхових компаній не вправі розголошувати відомості про клієнтів третім особам.
Також у житті мають місце випадки, коли медична карта хворого може бути витребувана працівниками правоохоронних і судових органів. Дані дії по витребуванню медичної документації з лікувальної установи й ознайомленню з нею правомірні лише тоді, коли для подібних дій є відповідні правові підстави, і коли вони здійснюються відповідно до діючого процесуального законодавства України. Якщо використання цих відомостей не нанесло якої-небудь шкоди пацієнтові, то, як правило, довести факт розголошення лікарської таємниці досить важко, та й відповідальність особи, яка використала відомості, при подібному збігу обставин навряд чи вийде за рамки дисциплінарної.
Лікар пацієнтові - друг або ворог? Буває по-різному, особливо з огляду на складну ситуацію в нашій країні. Звичайно ж, лікарям не варто забувати, що вони несуть величезну відповідальність - не тільки моральну, але й за законом. А головне - обом сторонам розуміти, що основою відносин між лікарем і пацієнтом все-таки є довіра.
Юлия Шешуряк, джерело
| < Попередня | Наступна > |
|---|
Коментарі