28 квітня 2010
І. Історична довідка
A. Європейська конвенція про захист прав людини 1950 року
1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод була розроблена Радою Європи. Вона була відкрита для підписання в Римі 4 листопада 1950 року й набула чинності у вересні 1953 року. Опираючись на положення Загальної декларації прав людини 1948 року, автори Конвенції прагнули досягти цілей Ради Європи шляхом захисту й розвитку прав людини і основних свобод. Конвенція стала першим кроком на шляху колективного здійснення деяких прав, закріплених у Загальній декларації.
2. Конвенція не тільки проголосила деякі цивільні й політичні права і волі, але також створила механізм забезпечення дотримання зобов'язань, прийнятих на себе Державами-учасниками Конвенції. Контроль за дотриманням зобов'язань був покладений на три органи: Європейську Комісію з прав людини (заснована в 1954 році), Європейський суд з прав людини (заснований в 1959 році) і Комітет міністрів Ради Європи, що складається з міністрів закордонних справ Держав-учасників або їхніх представників.
3. Відповідно до первісного тексту Конвенції, скарги проти Держав-учасників могли подаватися іншими Учасниками або індивідуальними заявниками (приватними особами, групами приватних осіб або неурядових організацій). Однак право на подачу індивідуальної скарги носило факультативний характер і застосовувалося тільки до Держав, що визнали його (у наслідку, з набранням чинності Протоколом № 11, це право стало обов'язковим - див. пункт 6).
Спочатку заяви попередньо розглядалися Комісією, що вирішувала питання про їхню прийнятність. Після оголошення прийнятної скарги, Комісія зверталася до сторін із пропозицією врегулювати суперечку мирним шляхом. У випадку невдачі Комісія готувала доповідь, у якій викладалися фактичні обставини справи і виражалася юридична думка по суті спору. Доповідь направлялася в Комітет Міністрів.
4. Якщо справа стосувалася Відповідача, що визнав обов'язкову юрисдикцію Суду, Комісія й відповідна Держава протягом трьох місяців з моменту направлення доповіді Комітету міністрів могли передати заяву на розгляд Суду для прийняття остаточного, що має обов'язкову силу рішення. Приватні особи не мали право передачі справи в Суд.
Якщо справа не була передана в Суд, Комітет міністрів вирішував, чи мало місце порушення прав, гарантованих Конвенцією, і у випадку позитивного рішення присуджував жертві порушення "справедливу компенсацію". Комітет міністрів також відповідав за забезпечення виконання прийнятих Судом постанов.
B. Наступні зміни
5. З моменту набрання Конвенцією чинності , вона була доповнена тринадцятьма протоколами. Протоколи №№ 1, 4, 6, 7, 12 і 13 розширили перелік прав людини і основних свобод, проголошених Конвенцією. Протокол № 2 наділив Суд компетенцією виносити консультативні висновки. Протокол № 9 надав індивідуальним заявникам право самим передавати справи в Суд за умови ратифікації Протоколу Відповідачем і схваленні Відбірним комітетом. Протокол № 11 перетворив контрольний механізм (див. нижче). Інші протоколи стосувалися організації органів, заснованих Конвенцією, і їхньої процедури.
6. Починаючи з 1980-х років, у зв'язку з безперервним ростом кількості справ, переданих в органи Конвенції, розглядати справи в прийнятний термін ставало все важче. В 1990-х роках проблема збільшилася через приєднання до Конвенції нових Держав. Число зареєстрованих Комісією справ зросло з 404 в 1981 році до 4.750 в 1997 році. При цьому незареєстровані або тимчасові досьє, відкриті Комісією в цьому ж 1997 році, перевищили 12 тисяч. Статистика роботи Суду відбивала аналогічну ситуацію: 7 справ, переданих Суду в 1981 році, 119 справ - в 1997 році.
Збільшення кількості справ викликало тривалі суперечки про необхідність реформувати контрольний механізм, створений Конвенцією, у результаті яких був прийнятий Протокол № 11. Реформа була покликана спростити структуру, щоб прискорити розгляд скарг. Одночасно підсилювався судовий характер системи за рахунок наділення Суду обов'язковою юрисдикцією й позбавлення Комітету міністрів вирішальної ролі.
З набранням чинності 1 листопада 1998 року Протоколу № 11 колишній Суд і Комісія, що працювали на непостійній основі, були замінені єдиними, постійно діючим Судом. Протягом перехідного періоду, що тривав один рік (до 31 жовтня 1999 року), Комісія продовжила розгляд справ, оголошених прийнятними до 1 листопада 1998 року.
7. Протягом трьох років після набрання чинності Протоколом № 11 кількість справ, що надходять у Суд, безпрецедентно зросла. Число зареєстрованих заяв збільшилося з 5.979 в 1998 році до 13.858 в 2001 році, тобто приблизно на 130 %. Прагнення підтримати працездатність Суду вимагало додаткових ресурсів і наштовхнуло на думку про необхідність нової реформи.
Процес розробки реформи почався на Конференції по правах людини міністрів Держав-учасниць Конвенції. Конференція була присвячена 50-річчю відкриття для підписання Конвенції й відбулася в Римі з 3 по 4 листопада 2000 року. У листопаді 2002 року Заступники міністрів, діючи на підставі Декларації міністрів "Про Європейський Суд з прав людини", наділили Керівний комітет з прав людини повноваженнями розробити систему конкретних і погоджених пропозицій, зокрема, негайних мір і можливих змін Конвенції.
ІІ. Європейський суд з прав людини
А. Організація роботи Суду
8. Європейський суд з прав людини, заснований на підставі Конвенції зі змінами, внесеними Протоколом № 11, складається із суддів, число яких відповідає кількості Учасників Конвенції (у цей час суддів сорок чотири). Конвенція не передбачає обмеження числа суддів одного громадянства. Судді обираються Парламентською асамблеєю Ради Європи строком на шість років. Однак повноваження половини суддів, вибраних на перших виборах, припинилися через три роки, для того щоб суддівський склад оновлювався наполовину кожні три роки.
Судді беруть участь у роботі Суду в особистій якості й не виступають від імені Держав. Вони не вправі займатися діяльністю, несумісною з їхньою незалежністю, неупередженістю, а також з постійним характером їхньої роботи в Суді. Строк повноважень суддів минає по досягненні ними 70 років.
На пленарних засіданнях Суд обирає строком на три роки Голову Суду, двох заступників Голови Суду й двох Голів Секцій.
9. Відповідно до Регламенту, Суд розділений на чотири Секції, склад яких, затверджений на три роки, повинен бути збалансований по географічній і статевій ознаці й повинен представляти різні правові системи Учасників Конвенції. Дві Секції очолюються заступниками Голови Суду, два - Голови Секцій. Заступники Голів Секцій, вибрані Секціями, надають допомогу Головам Секцій і при необхідності їх заміщають.
10. Комітети із трьох суддів створюються в кожній Секції строком на дванадцять місяців.
11. Палати із семи суддів створюються в кожній Секції на основі ротації. До складу Палати, що розглядає справи, обов'язково входить Голова Секції і суддя, вибраний від Держави-відповідача. Якщо останній не є членом Секції, він засідає як член Палати ex offіcіo. Члени Секції, що не є членами Палати, беруть участь у засіданні як запасні судді.
12. Більша Палата складається із сімнадцяти суддів. У ній ex offіcіo засідають Голова Суду, заступники Голови Суду й Голови Секцій.
B. Судочинство
1. Загальні положення
13. Скарги на порушення прав, закріплених Конвенцією, можуть подаватися прямо в Суд будь-якою Державою-учасником (міждержавні заяви) або приватною особою (індивідуальні заяви). Пояснювальна записка для заявників і формуляр заяви можуть бути отримані в Секретаріаті Суду.
14. Розгляд у Суді є змагальним і публічним. Слухання проводяться лише в рідких випадках і теж є публічними, якщо в силу виняткових обставин Палата або Більша Палата не вирішить інакше. Доступ до всіх документів, переданим сторонами на зберігання в Секретаріат, як правило, є відкритим.
15. Індивідуальні заявники вправі подавати скарги самостійно, однак юридичне представництво рекомендується й навіть є обов'язковим при проведенні слухань або після визнання справи прийнятною. Для заявників, які не мають достатніх фінансових засобів, Радою Європи була розроблена схема надання юридичної допомоги.
16. Офіційними мовами Суду є французька й англійська, проте заяви можуть бути представлені на кожній з офіційних мов Держав-учасників. Після визнання справи прийнятною повинна використатися одна з офіційних мов Суду, якщо Голова Палати або Великої Палати не дозволить продовжити використовувати мову, на якій заява була подана.
2. Розгляд скарги на предмет прийнятності
17. Кожна індивідуальна заява передається на розгляд однієї із Секцій Суду, Голова якої призначає суддю-доповідача. Після попереднього вивчення скарги доповідач вирішує, чи буде вона розбиратися Комітетом із трьох суддів або Палатою.
18. Комітет одностайною ухвалою може оголосити скаргу неприйнятною або виключити її зі списку підлягаючих розгляду справ, якщо таке рішення може бути прийняте без додаткового вивчення скарги.
19. Крім справ, переданих на розгляд Палат безпосередньо суддями-доповідачами, Палати розглядають індивідуальні заяви, які не визнані неприйнятними Комітетом із трьох суддів, а також міждержавні заяви. На розсуду Суду питання прийнятності і суті справи вирішуються в окремих рішеннях або спільно в одному рішенні.
20. Якщо справа, що розглядає Палата, вимагає глибокого тлумачення положень Конвенції, або якщо рішення в справі може ввійти в суперечність із уже існуючою прецедентною практикою, Палата вправі в будь-який час передати таку справу на розгляд Великої Палати за умови, що жодна із сторін не виразить своєї незгоди протягом одного місяця з моменту повідомлення про намір передати справу в Більшу Палату. У випадку передачі справи, вона буде розглядатися відповідно до процедури, аналогічної для Палат (див. нижче).
21. На першій стадії провадження в справі ведеться, як правило, у письмовій формі, однак Палата може ухвалити рішення щодо проведення слухання. У цьому випадку одночасно розглядаються питання по суті заяви.
22. Рішення Палати про прийнятність, прийняте більшістю голосів, повинно бути мотивованим. Доступ до винесених рішень є відкритим.
3. Розгляд скарги по суті
23. Після оголошення скарги прийнятної Палата може запропонувати сторонам представити додаткові докази й письмові пояснення. Заявників, зокрема, просять представити вимоги про "справедливу компенсацію". Якщо на стадії розгляду питання про прийнятність скарги слухання не проводилося, Палата може вирішити провести окреме слухання по суті справи.
24. В інтересах належного здійснення правосуддя Голова Палати може запропонувати або дати дозвіл будь-якому Учасникові, що не виступає стороною в справі, або іншій зацікавленій особі, що не є заявником, представити письмові зауваження або, у виняткових випадках, взяти участь у слуханні. Учасник, до громадянства якого належить заявник, має повне право брати участь у процесі.
25. Під час розгляду справи по суті можуть бути початі переговори про мирне врегулювання суперечки за посередництвом Секретаря. Переговори про мирне врегулювання є конфіденційними.
4. Постанови Суду
26. Палата приймає рішення більшістю голосів. Кожний суддя, що приймав участь у розгляді справи, вправі, як додаток до постанови, або викласти свою особливу думку, висновки якої збігаються або розходяться з постановою, або тільки вказати на наявність особливої думки.
27. Протягом трьох місяців з дати винесення Палатою постанови кожна зі сторін може звернутися із проханням про передачу справи в Більшу Палату, якщо воно піднімає серйозне питання, що стосується тлумачення або з положень Конвенції або Протоколів до неї, або інше серйозне питання загального характеру. Подібні заяви розглядаються Колегією в складі п'яти членів Великої Палати, у число яких входять Голова Суду, Голови Секцій, за винятком Голови тієї Секції, до якої належить Палата, що прийняла постанову, що заперечує, і суддя, вибраний у порядку черговості із числа суддів, що не входять у первісну Палату.
28. Постанова Палати стає остаточною після закінчення трьох місяців або раніше, якщо сторони заявлять, що не мають наміру просити про передачу справи в Більшу Палату, або якщо Колегія з п'яти суддів відхилить звернення про передачу справи.
29. Якщо Колегія задовольняє звернення про передачу, Більша Палата більшістю голосів виносить свою постанову, що є остаточною.
30. Всі остаточні постанови Суду мають обов'язкову силу для Відповідачів.
31. Нагляд за виконанням постанов Суду здійснюється Комітетом міністрів Ради Європи, що перевіряє, чи почали Держави, визнані винними в порушенні положень Конвенції, вживати адекватні заходи щодо виконання особливих зобов'язань або зобов'язань загального характеру, що випливають із постанов Суду.
5. Консультативні висновки
32. Суд може на прохання Комітету міністрів виносити консультативні висновки по юридичних питаннях, що стосується тлумачення положень Конвенції й Протоколів до неї.
Рішення Комітету міністрів запросити консультативний висновок Суду приймається більшістю голосів.
33. Прохання про винесення консультативних висновків розглядаються Великою Палатою, чиї висновки виносяться більшістю голосів. Кожний суддя вправі як додаток до висновку або викласти свою особливу думку, висновки якого збігаються або розходяться з постановою, або тільки вказати на наявність особливої думки.
Євген Кіріченко, за матеріалами офіційного сайту Ради Європи
| < Попередня | Наступна > |
|---|
