Так, окремо серед усіх цивільно-правових угод знаходиться мирова угода (далі - МУ, угода). Незважаючи на те, що вона спрямована на виникнення цивільних прав та обов'язків сторін, процедурні моменти її укладення та припинення дозволяють виділити МУ в окрему категорію: особливої ваги їй надає судове схвалення. І якщо з процедурою її укладення, здається, все зрозуміло, то про процедуру визнання її недійсною законодавці не подбали. Доводиться аналізувати це питання самостійно.

Суд ухвалив, суду і скасовувати

На дослідження такого аспекту наштовхнуло питання відвідувача форуму ЛІГАБізнесІнформ про те, яким чином можна визнати мирову угоду недійсною, якщо контрагент відмовляється виконувати свою частку зобов'язань, а спонукати її до цього практично нереально (контрагент - міськрада). Думки експертів з приводу визнання недійсності МУ розділилися. Та це й не дивно, адже законодавство чітко не регулює ці питання, а на практиці кожен вирішує по-своєму. Однак, дослідивши природу мирової угоди, можна прийти до досить однозначного висновку: МУ затверджує суд своєю ухвалою; ухвала суду підлягає оскарженню; захистити право, закріплене ухвалою, можна шляхом оскарження ухвали.

Отже, докладніше: МУ істотно відрізняється від інших угод тим, що її в будь-якому випадку затверджує суд. Це означає, що суд своєю ухвалою підтверджує законність такої угоди, укладеної на будь-якій стадії цивільного процесу, в тому числі і на стадії виконання рішення (оскільки ст. 372 Цивільного процесуального кодексу говорить, що суд виносить ухвалу про затвердження МУ на цьому етапі відповідно до положень ГПК про МУ). Виходячи з цього, визнати саму угоду недійсною не можна, не заперечивши проти висновку суду про її законність. Інакше, могла б виникнути ситуація, при якій угода була б гіпотетично визнана недійсною, а рішення суду, яким її затверджено, продовжувало б діяти. Тобто одночасно два акти однакової юридичної сили передбачали б протилежні положення. Те, що такі визначення підлягають оскарженню, йдеться у ст. 293 ЦПК. Та й ВГСУ у квітні нарешті поставив крапку в питанні визнання МУ недійсною, зазначивши, що "мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовну провадженні". Тут хотілося б відзначити, що непорозуміння можуть виникнути через положення ст. 175 ЦПК, нібито передбачають наявність двох різних визначень: про припинення провадження у зв'язку з укладенням МУ і про визнання МУ (за клопотанням сторін). Отже, могло б виникнути питання про імперативне затвердження МУ судом і про те, яку з ухвал варто було б оскаржити. Однак ВГСУ, виходячи з практики розгляду таких справ, уточнив, що "затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватіся як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі ".

Тільки оскарживши ухвалу суду, можна визнати мирову угоду недійсною

 Отже, щоб визнати недійсною мирову угоду, треба оскаржити ухвалу суду про її затвердження і припинення провадження справи, а не подавати новий позов про визнання недійсною самої угоди. Бажаним наслідком для скаржника, таким чином, буде відновлення провадження у справі (розділ IX ЦПК). Отже, які ж аргументи варто наводити в скарзі на ухвалу про затвердження МУ? Слідуючи логіці ст. 175 ЦПК, такими можуть бути:

- відсутність поступок з обох сторін (інакше дії сторін могли б розглядатися як відмова від позову позивачем або визнання позовних вимог відповідачем);

- Недотримання вимог цивільного законодавства при визначенні взаємних прав і обов'язків, а також затрагіваніе інтересів третіх осіб (п. 5 ст. 175);

- угода не стосується предмета позову;

- угода не відповідає загальним вимогам до угод (ст. 203 ЦК);

- дії законного представника не відповідають інтересам особи, яку він представляє. Хотілося б відзначити, що ускладнює реалізацію цього задуму проблемне поновлення термінів на оскарження ухвали, що затверджує мирову угоду і припиняє справу. Якщо підстави для відновлення є, можна звертатися в суд.

 Повернути втрачене

Для продовження провадження у справі (якщо ухвалу таки буде скасовано) учасникам необхідно повернути собі статус-кво, тобто повернутися до стану, що існував на момент укладення мирової угоди. Таким чином, якщо одна сторона встигла виконати свої зобов'язання, несумлінного контрагента суд може зобов'язати, згідно зі ст. 216 ЦК, "повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування ". Адже по суті угода все-таки є цивільно-правовою, хоча по процедурі затвердження і заперечення - ні. Відповідно до ст. 216, "недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю". Отже, все придбане по ньому буде вважатися безпідставно набутим і підлягає поверненню.

Альтернативні заходи

Питання примусового виконання мирової угоди вирішуються або через виконавчу службу, або зверненням з позовом про спонукання до виконання. І все ж, якщо контрагент уникає виконання умов МУ, а підстав звертатися до суду з проханням про скасування визначення немає (особливо, якщо процесуальні терміни на оскарження давно пропущені, а відновити їх не можна), можна ініціювати відкриття виконавчого провадження. Як писала ЛІГА: ЗАКОН в матеріалі "Очень рекомендую!", Виходячи з розуміння того, що ухвала може служити в якості виконавчого документа, і слід будувати відповідну лінію поведінки, якщо контрагент відмовляється виконувати умови угоди. Оскільки наказ суду про примусове виконання угоди не може бути виданий (адже провадження по справі припинено), ВГСУ вказав на два варіанти розвитку подій. Перший застосовується у випадку, якщо ухвала відповідає вимогам до виконавчих документів (ст. 19 Закону про виконавче провадження). В такому випадку вона безпосередньо підлягає виконанню виконавчою службою. Другий варіант передбачає подання позову про спонукання до виконання мирової угоди. Він застосовується у випадку, якщо визначення в силу своєї невідповідності вимогам Закону не має статусу виконавчого документа. Якщо порівнювати вимоги, пропоновані до виконавчого документу і визначення (ст. 215 ЦПК), то стає зрозумілим, що для визнання останнього виконавчим документом, слід більше уваги приділити таким складовим, як "відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та її місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо ", а також строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Ще один нюанс. Якщо добросовісній стороні МУ по закінченні строку на оскарження ухвали стали відомі обставини, які з самого початку перешкоджають контрагенту виконати умови угоди, то можна подати заяву про розгляд справи за нововиявленним обставинам.

 ВИСНОВОК

Визнати недійсною мирову угоду, укладену сторонами в процесі розгляду справи судом, не можна інакше, ніж оскарживши ухвалу, яка затверджує таку угоду. Адже суд, ухваливши МУ, визнав її таким чином законною (щось на кшталт "знаку якості"). Отже, оскаржувати залишається тільки таке рішення суду. Якщо процесуальні строки та підстави дозволяють, звичайно. Якщо ж ні, варто спробувати або звернутися безпосередньо до виконавчої служби, або звернутися до суду з новим позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Автор: Ольга Михайлинин, www.ligazakon.ua

Додати коментар

Будь ласка, залишаючи коментарі не залишайте після себе неприємних слідів у вигляді нецензурної лайки, реклами та флуду! Поважайте інших і дотримуйтесь законів України!


Захисний код
Оновити

Залиште свій голос

Чи маєте Ви відношення до юридичної професії?
 

Схожі матеріали