14 серпня 2009
При укладанні договору сторони в переважній більшості випадків збираються сумлінно виконувати всі його умови. Із-за цього таке незручне питання, як санкції за невиконання зобов'язань, може бути взагалі забуте. Загальна фраза договору про відповідальність сторін "відповідно до чинного законодавства" на практиці може виявитися декларативною і ні до чого не зобов'язуючою. Що робити в такому випадку - вирішила розібратися ЛІГА: ЗАКОН.
Проблема
Розглядаючи питання нарахування штрафних санкцій у матеріалі "Кому я должен - прощаю", ми припустили, що згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України в господарсько-правових зобов'язаннях існують штрафні санкції "за замовчуванням". Тобто, якщо договором не обговорений конкретний розмір неустойки або пені, то в разі порушення грошового зобов'язання слід керуватися частиною 6 ст. 231 ГК, яка хоча й розпливчасто написана, тим не менш передбачає фіксований розмір санкції, і витлумачити її якось інакше важко. Але, як випливає з листа нашого читача, що зіткнувся з цим питанням в суді, все не зовсім так просто. Загальне правило статті 193 ГК говорить: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, іншим правовим актам, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які в певних умовах звичайно пред'являються. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором. Так що ж написано в пункті 6 статті 231 ГК? Зважаючи на принциповості питання цитуємо мовою оригіналу:
"6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором". Крім фіксованого розміру санкції (одна облікова ставка НБУ), цю норму можна розуміти й так, що вона визначає лише правило, як встановлюються штрафні санкції, а саме - у відсотках, з прив'язкою до облікової ставки.
Невеликий ліричний відступ
Звичайно, стиль написання деяких законодавчих норм після десятого їх прочитання іноді викликає бажання сильно виругаться в напрямку авторів. Адже недостатньо чітке формулювання положень тягне за собою можливість неоднозначного їх застосування на практиці. В результаті доводиться в суді змагатися з контрагентом з красномовства та вміння тлумачення законів.
До речі, відомий англійський мандрівник Лемюель Гулівер колись поділився своїми враженнями про гідну наслідування правову систему королівства Бробдінгнег: "В цій країні не дозволялося формулювати жоден закон за допомогою числа слів, що перевищує число букв алфавіту, а в ньому їх налічують всього двадцять дві; але лише дуже небагато законів досягають навіть цієї довжини. Всі вони виражені в самих ясних і простих термінах, і ці люди не відрізняються такою «изворотливостью» розуму, щоб відкривати в законі кілька смислів; писати коментар до будь-якого закону вважається великим злочином. Що стосується цивільного та кримінального судочинства, то прецедентів в цих областях у них так мало, що вони не можуть похвалитися особливим мистецтвом по цій частині". Україна - не Бробдінгнег, у зв'язку з чим у наших юристів завжди буде шматок хліба, та ще й з маслом. Без вміння аналізувати, коментувати і тлумачити законодавство зараз просто нікуди.
Коментарі, роз'яснення, тлумачення та практика
Так ось, в науково-практичному коментарі до статті 231 Господарського кодексу України, складеному суддею Вищого господарського суду України Борисом Греко вказується, що частину 6 цієї статті слід розуміти наступним чином: "за період прострочення виконання грошового зобов'язання особа має сплатити пеню за кожний день прострочення у розмірі, що дорівнює розміру облікової ставки НБУ ". З іншого боку, деякі юристи, посилаючись на роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 № 02-5/293, кажуть про неможливість стягнення санкцій, якщо це прямо не передбачено договором. Дійсно, відповідно до підпункту 2.1 цих роз'яснень, якщо сторони в договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, то пеня стягненню не підлягає. Однак, по-перше, даний документ, як і всі поправки до нього, був виданий до набрання чинності Господарського кодексу. По-друге, згадане правило передбачає і виключення - коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства. Тобто все знову впирається в тлумачення ч. 6 ст. 231 ГК. Спробуємо розкласти цю норму на складові її правила.
Отже:
1. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках.
2. Розмір відсотків визначається обліковою ставкою НБУ.
3. Санкції нараховуються за весь час користування чужими грошима (читай - за час прострочення).
4. Правила № № 1 - 3 працюють, якщо інший розмір санкцій не передбачено законом або договором.
Якщо тепер припустити, що розглянута норма передбачає лише механізм встановлення санкцій у договорі, без прив'язки до конкретної цифри, то при такому тлумаченні виникає, по крайній мірі, два протиріччя.
Перше. Що є облікова ставка НБУ як одиниця виміру? Це виражена у відсотках плата (на сьогодні це 10,25%), що стягується Нацбанком за рефінансування комерційних банків. Вона є певним орієнтиром ціни на гроші (стаття 1 Закону "Про Національний банк України"). Виходить, що норма, визначаючи механізм, для чогось двічі говорить про відсотки (правила № № 1, 2). При цьому, згадуючи орієнтир ціни на гроші, ніякого критерію для його використання при розрахунку розміру санкцій у договорі не пропонується. У чому ж тоді сенс? Тобто таке тлумачення тягне за собою ще більшу невизначеність.
Друге. Якщо визначення розміру санкцій у договорі є обов'язковим, то правило № 4 фактично позбавляє сенсу всю норму частини 6 статті 231 ГК, адже в такому випадку механізм, встановлений правилами № № 1 - 3, взагалі не потрібен. На мій погляд, все це свідчить про правильність нарахування штрафних санкцій у розмірі однієї облікової ставки НБУ, якщо договором не встановлено інший розмір. Такий висновок в достатній мірі підтверджує постанову ВГСУ від 30.11.2006 № 35/194-06 у справі про стягнення заборгованості за договором. У розглянутому судами випадку сторони не стали встановлювати в договорі конкретного розміру матеріальної відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором. І тим не менше в питаннях правомірності нарахування пені та оцінці правильності розрахунку її розміру всі суди, аж до ВГСУ, посилалися на норму частини 6 ст. 231 ГК.
ВИСНОВОК
Таким чином, стаття 231 ГК все ж передбачає санкції "за замовчуванням" у розмірі однієї облікової ставки НБУ. Звичайно, всі міркування автора на цю тему, і навіть науково-практичний коментар заслуженого юриста, - лише їжа для роздумів. Але ось позиція ВГСУ - це саме те, що повинно підбадьорити багатьох підприємців, які вважали зайвим оговорювати розмір пені в договорах зі своїми контрагентами.
Автор: Валентин Богунов,
| < Попередня | Наступна > |
|---|
