Про право користування жилим приміщенням.

Основний Закон України - Конституція України в статті 47 закріплює право кожної людини на житло. При цьому задекларовано, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Але одним з основних моментів даної норми є те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Найбільш детально питання про право користування жилим приміщенням регулюється Житловим кодексом України. Так ч. 1 ст. 71 закріплює, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. А це фактично означає, що власник жилого приміщення, або квартиронаймач, або члени сім'ї квартиронаймача можуть звернутися до суду лише після того, як особа яку необхідно визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням, була відсутня протягом шести місяців за місцем свого проживання. До речі, Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" в ч. 5 ст. 3 визначає, що місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Не відходячи далеко від зазначеного закону хочу звернути увагу на те, що невірним є твердження, що зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання є підставою вважати особу втратившою право користування жилим приміщенням. Так само і реєстрація місця проживання не є підставою для набуття права користування, оскільки є похідною. Тобто зареєструвати можуть тільки в тому випадку, коли особа набула право на користування (в т.ч. і в змісті права власності). Приведу приклад з практики. Місцевим судом було відмовлено у задоволенні позову про  визнання права користування жилим приміщенням за попереднім місцем проживання дитині, позбавленій батьківського піклування, яка перебувала під опікою і проживала разом з опікуном і в квартирі опікуна. Суд мотивував тим, що не зважаючи на факт проживання дитини з моменту народження в спірній квартирі, за відсутності реєстрації місця проживання підстав для задоволення позову немає. Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду і ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги.

Ч.3 ст. 71 Житлового кодексу України встановлює виключення при яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців. До них відносяться: 

- призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі;

- тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

- поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих

- навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

- виїзд в зв'язку з виконанням обов'язків опікуна (піклувальника) - протягом усього часу виконання цих обов'язків;

- влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

- виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

- взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. 

Основні підстави втрати права користування жилим приміщенням зазначені у ч.2 ст. 107 Житлового кодексу України - у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. 

Стосовно вищезазначеної статті надав роз'яснення Верховний Суд України у постанові "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України". В п. 11 зазначено наступне: 

- відповідно до ст.107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. Разом з тим належить враховувати, що згідно п.5 ст.71 ЖК (в редакції Закону від 18 грудня 1991 р. інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи (члени екіпажів суден, працівники геологічних, розвідувальних партій, експедицій та інші працівники, діяльність яких пов'язана з постійним пересуванням), у період її виконання можуть бути визнані на підставі ст.107 ЖК такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселенні на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання.

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача. 

Якщо основними доказами непроживання є відповідні акти і пояснення свідків, то необхідно обов'язково звернути увагу не те, щоб термін між датами складення першого і останнього актів становив понад шість місяців. 

Автор: Євген Кіріченко

©2009 Кіріченко Є.Ю. 2009

Додати коментар