26 травня 2010
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У х в а л а
іменем України
30 січня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Берднік І.С., Лященко Н.П., Костенка А.В., Пшонки М.П.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2003 року ОСОБА_1 пред'явила в суді позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Зазначала, що 21 жовтня 2003 року вона позичила відповідачам гроші в сумі 200 доларів США, які останні зобов'язались повернути їй до 31 жовтня 2003 року. Проте на її вимоги борг не повернули, ухиляються від його сплати.
Позивачка просила стягнути з відповідачів на її користь суму, еквівалентну 200 доларам США, та 2 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Заперечуючи проти позову, відповідачі звернулись із зустрічним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Зазначали, що 21 жовтня 200 доларів США вони взяли в позивачки не в борг за договором позики, а як гарантію виконання нею зобов'язань за укладеними між ними 18 вересня 2003 року договором про наміри на купівлю-продаж двокімнатної квартири та 21 жовтня 2003 року договором купівлі-продажу, що знайшло відображення в письмовій формі укладеного між ними договору. Проте позивачкою не було виконано взятих на себе зобов'язань, а відтак повертати гроші вони не повинні.
Крім того, позивачка не повідомила їх при укладенні договору купівлі-продажу належної їй квартири, що газове та водяне обладнання знаходиться в несправному стані, що не сплачені кошти за електроенергію й тепло, у результаті чого вони вимушені були нести додаткові витрати. З вини ОСОБА_1, яка невчасно передала ключі від проданої квартири, вони також вимушені були нести витрати у зв'язку із залиттям квартири, що знаходиться поверхом нижче. На відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили стягнути із ОСОБА_1 742 грн. 32 коп. та відшкодувати їм 4 000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Тернопільського міського суду від 27 лютого 2004 року, залишеним без зміни апеляційним судом Тернопільської області від 6 травня 2004 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто на її користь з відповідачів солідарно борг за договором позики в сумі еквівалентній 200 доларам США, що становить 1 066 грн. 40 коп. та 51 грн. понесених витрат на оплату державного мита, у задоволенні решти вимог відмовлено. Відмовлено ОСОБА_2, ОСОБА_3 в задоволенні зустрічних позовних вимог.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати постановлені судами рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав установленим, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 21 жовтня 2003 року взяли в неї в борг за договором позики 200 доларів США, про що свідчить розписка, підписана ними, згідно якої гроші повинні бути повернуті до 31 жовтня 2003 року. Оскільки гроші не повернуті, то суд відповідно до вимог ст. 374 ЦК УРСР стягнув їх із відповідачів.
З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції.
Проте з висновками суду в цій частині погодитися не можна, оскільки вони зроблені на порушення норм матеріального та процесуального закону.
Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР, на підставі якої вирішено спір, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Згідно зі ст. 375 ЦК УРСР договір позики укладається в письмовій формі.
З наданої позивачкою на підтвердження укладення нею договору позики розписки (а.с. 4) убачається, що гроші в сумі 200 доларів США були взяті відповідачами як гарантія виконання ОСОБА_1 зобов'язань, зазначених в договорі купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2003 року, про що чітко відображено в розписці.
Проте суд на це уваги не звернув, на порушення вимог ст. 40 ЦПК України (1963 року) належним чином доводів відповідачів у цій частині не перевірив та дійшов передчасного висновку про наявність між сторонами договору позики.
Крім того, стягуючи з відповідачів суму боргу солідарно, суд не врахував вимоги ст. 173 ЦК УРСР, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька боржників, то кожен з них повинен виконати зобов'язання в рівній частці з іншими, якщо інше не випливає з закону або договору.
Оскільки від правильного вирішення спору в зазначеній частині залежить і право позивачки на відшкодування моральної шкоди, підлягає скасуванню і рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди.
З огляду на викладене рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.
Щодо зустрічних позовних вимог, то з урахуванням дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міського суду від 27 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 6 травня 2004 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди скасувати.
Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У решті - рішення залишити без змін.
Головуючий: М.В. Патрюк
Судді: І.С. Берднік
А.В. Костенко
Н.П. Лященко
М.П. Пшонка
| < Попередня | Наступна > |
|---|
