18 квітня 2010
Розірвання шлюбу в суді здійснюється при наявності в чоловіка і дружини спільних неповнолітніх дітей, за винятком випадків, передбачених Сімейним кодексом, або при відсутності згоди одного із чоловіка чи дружини на розірвання шлюбу.
Розірвання шлюбу в судовому порядку здійснюється також у випадках, якщо один із подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень, ухиляється від розірвання шлюбу в органі реєстрації актів цивільного стану (відмовляється подати заяву, не бажає з'явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу й інше).
Таким чином, тут визначені підстави розірвання шлюбу в суді, а саме: а) наявність у чоловіка та дружини спільних неповнолітніх дітей (крім випадків, коли один із чоловіка чи дружини визнаний судом безвісно відсутнім, недієздатним або засуджений за здійснення злочину до позбавлення волі на строк не менше ніж три роки); б) відсутність згоди одного із подружжя на розірвання шлюбу; в) ухилення одного із подружжя від розірвання шлюбу в органі РАЦСу, незважаючи на відсутність у нього заперечень.
Найпоширенішою підставою розгляду судами справ про розірвання шлюбу є наявність у чоловіка і дружини спільних неповнолітніх дітей.
До ухилення одного із подружжя від розірвання шлюбу в органах РАЦСу відносяться випадки, коли він формально не висловлює заперечень проти розлучення, але фактично своїм поводженням цьому перешкоджає (відмовляється подати спільне з іншим із подружжя заяву про розірвання шлюбу в орган РАЦСу або, подавши його, не бажає з’явитися для реєстрації розлучення і при цьому не подає заяву про реєстрацію розлучення в його відсутність і т.п.).
Розгляд справ про розірвання шлюбу здійснюється судом у порядку позовного провадження. З позовом у суд може звернутися один із подружжя: чоловік, дружина або опікун недієздатного подружнього. Підсудність справ про розірвання шлюбу й порядок подачі позову визначаються за загальними правилами Цивільного процесуального кодексу. Позовна заява про розірвання шлюбу повинна відповідати вимогам Цивільного процесуального кодексу. У ньому, зокрема, вказується, коли й де зареєстрований шлюб; чи є в чоловіка і дружини діти і їхній вік; чи досягнута подружжям згода про утримання і виховання неповнолітніх дітей; при відсутності взаємної згоди чоловіка і дружини на розірвання шлюбу - мотиви розірвання шлюбу; чи є інші вимоги, які можуть бути розглянуті одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До позовної заяви необхідно прикласти свідоцтво про укладення шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, документи про доходи і інші джерела доходів чоловіка і дружини (якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів), інші необхідні документи.
Фактичні мотиви (причини) розірвання шлюбу можуть бути найрізноманітнішими і в Сімейному кодексі не вказуються. Найчастіше один із подружжя порушує справу про розлучення при встановленні факту подружньої невірності, зловживанні іншим із подружжя спиртними напоями, сексуальної незадоволеності, у зв'язку з розбіжністю життєвих інтересів, відмінністю характерів, фінансовими розбіжностями і т.д. Із введенням у сімейне законодавство інституту шлюбного договору позовна заява про розірвання шлюбу може бути подана через порушення іншим із подружжям умов шлюбного договору.
Незалежно від причин подачі подружнім позовної заяви про розірвання шлюбу суд зобов'язаний ретельно підготувати справу до судового розгляду.
За загальним правилом справи про розірвання шлюбу розглядаються у відкритому судовому засіданні в присутності обох чоловіка і дружини. Однак справи подібної категорії по мотивованій ухвалі суду (в основному у зв'язку з оголошенням різних сторін інтимного життя чоловіка і дружини) можуть розглядатися і у закритому судовому засіданні. Питання про це може бути вирішене судом як на прохання чоловіка й дружини (одного з них), так і за власною ініціативою. Чоловік і дружина (один з них) вправі просити суд розглянути справу в їхню відсутність.
Існує право суду виділити вимогу чоловіка й жінки про розподіл майна в окреме провадження, якщо розподіл майна зачіпає інтереси третіх осіб і роздільний розгляд поєднаних позовних вимог більш доцільний.
Так, зазначене право може бути застосовано судом у випадках, коли спір про розподіл майна зачіпає права селянського (фермерського) господарства, у складі якого крім чоловіка і дружини, і їхніх неповнолітніх дітей є й інші члени, або житлового, житлово-будівельного або іншого кооперативу, член якого ще повністю не вніс свій пайовий внесок, у зв'язку із чим не придбав право власності на відповідне майно, виділене йому кооперативом у користування, також, якщо, наприклад, нерухоме майно (будинок, квартира) які є предметом розподілу передано під заставу. У таких випадках вирішення позовів про розірвання шлюбу й розподіл майна допускається в різних процесах, щоб не затягувати вирішення питання про розірвання шлюбу. Однак право суду виділити вимоги про розподіл майна чоловіка і дружини, що зачіпає інтереси третіх осіб, в окреме провадження не поширюється на випадки розподілу внесків, внесених подружжям в кредитні організації за рахунок загальних доходів, незалежно від того, на ім'я кого із чоловіка чи дружини внесені кошти, оскільки внески є спільним майном тільки чоловіка і жінки. Інші особи не можуть претендувати на їхній розподіл, а права банків або кредитних організацій при цьому не зачіпаються. Якщо ж треті особи надали подружжю кошти і останні внесли їх на своє ім'я в кредитні організації, треті особи вправі пред'явити позов про повернення відповідних сум за нормами ЦК, що підлягає розгляду в іншому провадженні. У такому ж порядку можуть бути вирішені вимоги членів селянського (фермерського) господарства або членів колишнього колгоспного двору й інших осіб до подружжя - членам селянського (фермерського) господарства або колишнього колгоспного двору.
У тому випадку, коли одночасно з позовом про розірвання шлюбу заявлена вимога про стягнення аліментів на дітей, однак інша сторона заперечує запис про батька або матір дитини в актовому записі про народження, суду також варто вирішити питання про виділення зазначених вимог зі справи про розірвання шлюбу для їхнього спільного розгляду в окреме провадження.
Одним з основних серед підлягаючих розгляду судом питань є питання про визначення місця проживання неповнолітніх дітей після розлучення батьків. Вирішуючи, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд враховує насамперед інтереси дітей, а також наявність можливості в кожного з батьків створити необхідні умови для нормального виховання й розвитку дітей. Ухвалюючи рішення про задоволення позову про розірвання шлюбу чоловіка і дружини, що мають неповнолітніх дітей, суд зобов'язаний незалежно від того, чи розглядалася суперечка про дітей чи ні, роз'яснити сторонам, що відповідно до закону окремо проживаючий від дитини батько зобов'язаний і має право брати участь у вихованні дитини, а батько, з яким проживає дитина, не вправі перешкоджати цьому. Дана вимога закону має важливе значення враховуючи значну кількості спорів, які виникають між батьками після розірвання шлюбу щодо усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Порядок і умови вирішення судом інших перерахованих спірних питань між подружжям визначаються відповідними статтями Сімейного кодексу. Розмір аліментів на неповнолітніх дітей визначається судом або в передбачених законом частках до заробітку і (або) іншому доходу батька чи матері, або у твердій грошовій сумі. Стягнення аліментів на утримання непрацездатного подружнього (колишнього) на його вимогу здійснюється судом, тобто суд спочатку повинен встановити наявність підстав, що свідчать про право подружнього на аліменти (непрацездатність і потреба одного із подружжя, що вимагає надання аліментів; інший із подружжя має необхідні засоби для сплати аліментів), а потім визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, що підлягає виплаті щомісяця. На вимогу чоловіка і жінки (одного з них) суд робить розподіл їх спільної сумісної власності, керуючись положеннями статей про визначення часток чоловіка й жінки в спільному майні і про порядок такого розподілу.
У резолютивній частині рішення суду про задоволення позову про розірвання шлюбу повинні зазначатися висновки суду по всіх вимогах сторін, у тому числі й об'єднаним для спільного розгляду.
Євген Кіріченко
| < Попередня | Наступна > |
|---|
