Дослідження даного питання виникло із ситуації, яка змусила мене задуматися на скільки ефективно реалізуються норми Конституції України з питань недопущення розголошення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та  іншої  кореспонденції.

А ситуація була наступною.

При розгляді однієї із цивільних справ про повернення боргу за договором позики, відповідачем по справі у якості доказу суду був наданий телефон із СМС повідомленням, яке ніби-то було направлено позивачем відповідачу і спростовувало певні обставини на які посилався позивач у позовній заяві. Суд, прочитавши повідомлення, заслухавши пояснення позивача з даного приводу, який в свою чергу повідомив, що не надсилав дане СМС повідомлення вирішив, що такий доказ є неналежним і за власною ініціативою постановив ухвалу про направлення запиту в компанію-оператор мобільного зв’язку з метою отримання тексту та з’ясування, чи направлялося таке СМС повідомлення із одного номера на інший. І от саме з цього моменту у мене виникло питання: «А чи має право оператор мобільного зв’язку на запит суду надавати таку інформацію?».

Ст. 31 Конституції України кожному гарантує  таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та  іншої  кореспонденції. Винятки можуть  бути  встановлені  лише  судом  у  випадках,  передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину  під  час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами  одержати інформацію неможливо. Незважаючи на те, що в переліку кореспонденції прямо не зазначено СМС повідомлення, його все ж таки необхідно віднести до іншої кореспонденції оскільки воно має такі ж родові ознаки як і листування, телефонні розмови, телеграфна кореспонденція: містить інформацію яка для адресата або джерела надання інформації являється таємницею і яку хоча б один із них не бажає довіряти іншим людям.

Що ж стосується можливості розкриття такої таємниці, то вона є правомірною тільки тоді, коли суд прийме рішення про необхідність розкриття такої інформації і тільки в тому випадку, якщо це допоможе запобігти злочину або з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи. А це фактично означає, що по цивільній справі суд не мав права виносити ухвалу і направляти запит для отримання інформації, яка містилася у СМС повідомленні.

А якщо запит направлено, що тоді?

Залишається надія на те, що компанія – оператор мобільного зв’язку не допустить порушення норм Конституції та інших законів.
Які нормативно-правові акти стоять на захисті прав абонента інформація про якого повинна бути повідомлена суду:

-    Конституція України, безпосередньо ст. 31 та ст. 32. Що стосується ст. 31 то тут все зрозуміло, а от ч.2 ст. 32, встановлює, що не допускається  збирання,  зберігання,   використання    та поширення конфіденційної інформації про особу без її  згоди,  крім випадків, визначених законом,  і  лише  в  інтересах  національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тобто оператор мобільного зв’язку, маючи в своїй базі даних СМС повідомлення, крім підстав передбачених ст. 31 Конституції України,  не має права розкривати його зміст, оскільки інформація, яка міститься в СМС повідомленні може бути конфіденційною.

-    Тому наступним нормативно правовим актом, на мою думку, буде логічно зазначити Закон України «Про інформацію» (надалі Закон). Відповідно до ст. 30 Закону під конфіденційною інформацією розуміють відомості, які знаходяться у володінні користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Крім того ст. 37 Закону зазначає, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами документи та інформація, які містять у собі конфіденційну інформацію.

-    В свою чергу, якщо існує заборона на вчинення певних дій, які вважаються протиправними, то повинна існувати і юридична відповідальність осіб, які вчинили такі дії. В нашому випадку необхідно звернути увагу на ст. 163 Кримінального кодексу України, який передбачає кримінальну відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер.

Отже, право особи на таємницю кореспонденції ніби-то захищене і оператор мобільного зв’язку не повинен розкривати її на запит. Інакше працівники винні у розголошенні таємниці кореспонденції повинні бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Але існує ситуація при якій все ж таки право на таємницю кореспонденції більш за все буде проігноровано. Це може статися тоді, коли суд, на підставі ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, замість запиту направить до компанії-оператора ухвалу про витребування тексту повідомлення, який може виступати доказом. От тоді ситуація явно може скластися не найкращим чином для автора СМС повідомлення.

Основна проблема в тому, що не завжди норми права регулюють всі можливі ситуації, які можуть виникнути і більше того часто являються суперечливими одна-одній. Так ст. 124 Конституції України передбачає, що … Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 208 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рішення. Ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, які набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. За невиконання судових рішень також може наступати відповідальність.

Оскарження такої ухвали окремо від рішення суду Цивільним процесуальним кодексом України не передбачається та і навряд чи оператор мобільного зв’язку оскаржував би таку ухвалу.

От і виходить, що виконання ухвали суду призведе до порушення таємниці листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції. Хоча Конституцією України це заборонено, якщо не стосується кримінальної справи.

Автор: Євген Кіріченко

©2009 Кіріченко Є.Ю. 2009