24 липня 2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 червня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Лященко Н.П., Перепічая В.С., Мазурка В.А., Прокопчука Ю.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю “Ремеді-Р” про визнання незаконним звільнення з роботи, визнання недійсним запису в трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 травня 2009 року,
встановила:
У листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Ремеді-Р” (далі – ТОВ “Ремеді-Р”) про визнання незаконним звільнення з роботи, визнання недійсним запису в трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що її незаконно звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, оскільки будь-яких порушень прийняття та відпуску товарно-матеріальних цінностей вона не допускала, інвентаризацію проведено з порушенням вимог законодавства; відношення до зберігання касового апарата вона не мала, за нього відповідальність несе товариство. Крім того, на її звільнення не отримано згоди профспілкового органу.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 травня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 59 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення процесуального права, направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України було проведене ТОВ “Ремеді-Р” правомірно, оскільки під час розгляду справи доведені факти, які були підставою для звільнення з роботи у зв`язку з втратою довіри. Крім того, у ТОВ “Ремеді-Р” профспілкового органу не було.
Згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів визнає, що висновки суду про відмову в задоволенні позову є обґрунтованими, рішення по суті ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування, передбачених ч. 3 ст. 335 ЦПК України, не вбачається.
Проте судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 державного мита ухвалені з порушенням закону.
Згідно із ч. 5 розділу Х1 “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.
Відповідно до п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від сплати державного мита звільняються позивачі – робітники та службовці – за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин.
Таким чином, ОСОБА_3 як позивачка у справі про поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин, звільнена від оплати державного мита, яке сплачується в дохід держави.
Суд на зазначене уваги не звернув і в порушення положень п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, ст. 88 ЦПК України стягнув із ОСОБА_3 59 грн. 50 коп. державного мита в дохід держави.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні в частині стягнення з ОСОБА_3 59 грн. 50 коп. державного мита з підстав, передбачених ст. 341 ЦПК України; у решті судові рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
вирішила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 травня 2009 року змінити, виключивши з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення з ОСОБА_3 59 грн. 50 коп. (п’ятдесят дев’ять грн. п’ятдесят коп.) державного мита.
У решті – зазначені судові рішення залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Н.П. Лященко, В.А. Мазурок, В.С. Перепічай, Ю.В. Прокопчук
| < Попередня | Наступна > |
|---|
