04 липня 2010
Справа № 2-1901/09
РІШЕННЯ
Ім’ям України
12 листопада 2009 року м. Полтава
Октябрський районний суд м. Полтави, у складі:
головуючого – судді Литвиненка І.Ю.
при секретарі - Севідовій Л.Ю.
за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Головного управління внутрішніх справ України у Полтавській області та прокуратури Полтавської області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 у січні 2009 року звернувся до суду із позовом до відповідачів – Державного казначейства України, ГУМВС України у Полтавській області та прокуратури Полтавської області про відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності у сумі 3500000 гривень, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 5604 гривень, стягнення судових витрат по справі, та стягнення незаконно вилучених у нього грошових коштів у сумі 100 гривень.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що 03 червня 2004 року порушено кримінальну справу № 04230530 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України. 09 червня 2004 року його затримано у порядку ст. 115 КПК України та вміщено до ІТТ ПМУ ГУМВС України у Полтавській області. 11 червня 2004 року Октябрським районним судом м. Полтави йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 10 червня 2004 року пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, а 29 червня 2004 року його дії перекваліфіковано на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України. 18 червня 2004 року його переведено до СІЗО-23. 27 жовтня 2004 року запобіжний захід йому змінено на підписку про невиїзд. Вироком Октябрського районного суду м. Полтави його дії перекваліфіковано з ч. 3 ст. 149 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України, визнано винним та засуджено до покарання у вигляді обмеження волі на 3 роки. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2004 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2005 року кримінальну справу повернуто для додаткового розслідування. У подальшому органом досудового слідства винесено ухвали про закриття справи з нереабілітуючих підстав, які скасовано Октябрським районним судом м. Полтави. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2008 року зазначені постанови Октябрського районного суду м. Полтави залишено без змін. Колегією суддів апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2008 року винесено окрему ухвалу про виявлені порушення вимог чинного кримінально-процесуального законодавства України, допущені органом досудового слідства під час розслідування кримінальної справи № 04230530. 24 листопада 2004 року старшим слідчим з ОВС СУ ГУМВС України у Полтавській області ОСОБА_4 винесено постанову про закриття кримінальної справи № 04230530 стосовно нього, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6, п. 2 ст. 213 та ст. 130 КПК України, яка є чиною на цей час.
Він незаконно перебував під слідством та судом 53 місяці 18 днів, з яких безпосередньо під вартою 04 місяці 20 днів (з 09 червня по 27 жовтня 2004 року), під підпискою про невиїзд – 36 місяців 27 днів (з 27 жовтня 2004 року по 22 листопада 2007 року). Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків, погіршення стосунків із оточуючими його особами, нанесло йому непоправної моральної шкоди, відшкодування якої він оцінює у 3500000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому публічним затриманням, здійсненим 09 червня 2004 року у офісі профспілки «Солідарність», оцінює у 200000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому шляхом перевезення по м. Полтаві у кайданах для проходження медичного огляду, під час якого його бачило та пізнавало багато людей, як публічну особу, що раніше балотувалася до Верховної ОСОБА_7 України, оцінює у 200000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому перебуванням у ІТТ ПМУ ГУМВС України у Полтавській області, під час якого він був позбавлений звичайних санітарно-гігієнічних умов та інших умов життя, оцінює у 150000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями працівників міліції, які викрали його неповнолітнього сина, лякали сина та дружину, оцінює у 250000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому шляхом позбавлення його родини засобів для існування за час тримання його в ІТТ та СІЗО, оцінює у 250000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому шляхом утримання у СІЗО-23, у камерах разом з особами, що палили тютюн, дим якого містить багато шкідливих речовин, у тому числі і канцерогени, оцінює у 250000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому шляхом публікації у всеукраїнському тижневику «Факти і коментарі» за 24 червня 2004 року повідомлення про скоєння ним особливо тяжкого злочину, що фактично було передрукуванням статті з газети «Вечірня Полтава» від 17 червня 2004 року «Щоб вижити у рабстві…», оцінює у 250000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому промовою прокурора у судовому засіданні, який прохав суд визначити йому покарання за злочин, якого він не вчиняв, у вигляді 13 років позбавлення волі, оцінює у 250000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому переживанням про те, що його, внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, можуть звільнити з роботи та від цього він може втратити авторитет, надбаний на цій роботі, оцінює у 250000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органу досудового слідства, працівники якого тривалий час з надуманих підстав свідомо затягували слідство, не виконуючи вказівки судів першої та апеляційної інстанцій, оцінює у 250000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому тривалим знаходженням під підпискою про невиїзд, а тому обмеженням його у пересуванні країною, оцінює у 350000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органу досудового слідства, що найшло своє підтвердження в окремій ухвалі апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2008 року, оцінює у 350000 гривень. Відшкодування шкоди, завданої йому неможливістю поїхати на святкування 80 річчя його тещі, а також неможливість бути присутнім при її похованні, тому що на цей час він знаходився під вартою у СІЗО, оцінює у 500000 гривень. Також відповідач повинен виплатити йому заробітну плату за час його вимушеного прогулу у 4 місяці 20 днів, що становить 5604 гривні та повернути незаконно вилучені грошові кошти у сумі 100 гривень, які визнано речовим доказом.
У судовому засіданні позивач свій позов підтримав, прохав задовольнити, але не у тому обсязі, у якому прохав раніше, тому що згідно з висновками проведеної по справі судово-психологічної експертизи, розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди становить 1978931 гривня. Пояснення надав аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково пояснив, що внаслідок пережитих ним потрясінь, пов’язаних незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та тривалим перебуванням у камері із паліями тютюну, вимушеним вдиханням тютюнового диму, у певній мірі підірвав своє здоров’я. Також, разом з коштами на відшкодування завданої йому моральної шкоди, прохав стягнути на його користь витрати, пов’язані із проведенням судово-психологічної експертизи у сумі 2415 гривень.
Відповідач - Державне казначейство України, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, але його представник до суду не з’явився, письмових заяв та клопотань суду не надав (а.с. 140). Позивач не заперечував проти судового розгляду справи за відсутності представника цього відповідача. З цих підстав суд, спираючись на норму ч. 2 ст. 169 ЦПК України, розглянув справу по суті за відсутності представника цього відповідача.
Представник відповідача - прокуратури Полтавської області, позов не визнала у повному обсязі, прохала відмовити у його задоволенні за безпідставністю. Пояснила, що позивачем не надано достатніх, для того, щоб вони підлягали задоволенню, обґрунтувань заподіяної йому моральної шкоди. З цих же підстав прохала суд критично поставитися до експертних висновків щодо розміру відшкодування за заподіяну позивачу немайнову шкоду, який вважає завищеним та таким, що протирічить критеріям розумності та справедливості.
Представник відповідача – ГУМВС України у Полтавській області позов не визнала у повному обсязі та пояснила, що згідно з вимогами ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою, яку у справі представляє Державне казначейство України. Вважала, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди. Розмір заподіяння йому моральної шкоди, визначений у висновку судово-психологічної експертизи, вважала завищеним. Прохала відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої позивачеві заробітної плати за час вимушеного прогулу, внаслідок недоведеності. Також прохала відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог про стягнення на його користь вилучених у нього грошових коштів у сумі 100 гривень, які визнано по справі речовими доказами, так як повернення предметів, визнаних речовими доказами регулюється нормою ст. 81 ЦК України.
Заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами у межах, наданих сторонами, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що постановою старшого слідчого з ОСОБА_8 України у Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 24 листопада 2008 року кримінальну справу № 04230530, порушену 03 червня 2004 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, закрито стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК України; грошові кошти у сумі 100 гривень, які є спірними по праву власності між потерпілими та ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_5, залишити на депозитному рахунку до вирішення у порядку цивільного судочинства (а.с. 7-16). Окремою ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2008 року доведено до прокурора Полтавської області про виявлені колегією суддів факти порушення вимог кримінально-процесуального законодавства України, допущені органом досудового слідства при розслідуванні кримінальної справи № 04230530 (а.с. 17). Згідно із довідкою без дати та номеру, виданою начальником ІТТ ПМУ ГУМВС України у Полтавській області, ОСОБА_1 знаходився у ІТТ ПМУ ГУМВС України у Полтавській області у зв’язку із затриманням у порядку ст. 115 КПК України, в період часу з 09 червня по 18 червня 2004 року (а.с. 18). Відповідно до довідки № 1112 від 29 жовтня 2004 року за підписом начальника Полтавського СІЗО-23, ОСОБА_1 утримувався у цьому закладі у період часу з 18 червня по 27 жовтня 2004 року (а.с. 19). Листом начальника відділення ГУМВС України у Полтавській області № 12/В-13 від 18 травня 2005 року, підтверджено факт проведення 22 лютого 2005 року несанкціонованого обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 (а.с. 29). Ухвалою Верховного Суду України від 14 травня 2008 року залишено в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2007 року, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 та зобов’язано редакцію газети «Вечірня Полтава» спростувати інформацію викладену у цій газеті від 17 червня 2004 року, у статті «Щоб вижити у рабстві, нам доводилося красти хліб у їдальнях і варити кашу з найдешевшого у Підмосков’ї концентрату» по те, що організатором злочинної групи з міжнародними зв’язками був 50 річний директор Полтавської міської профспілки «Солідарність» ОСОБА_9, який, щоб налагодити постачання живого товару у чужу країну, створив два приватних підприємства, на чолі яких стояли члени «Солідарності», які були по суті тільки прикриттям для шахрая, який одержав не тільки по 150 гривень за кожного із 16 відправлених до Москви будівельників, а і майже 400 доларів від замовників живого товару (а.с. 30-31, 36). 20 квітня 1988 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_10, матір’ю якої є ОСОБА_11 (а.с. 37). 23 липня 2005 року ОСОБА_11 померла (а.с. 65). ОСОБА_1 є членом Громадської ради з питань забезпечення прав людини, головою обласної ради профспілки «Солідарність», має посвідчення кореспондента тижневика «Народне слово», газети «Точка зору», члена дільничних виборчих комісій з виборів Президента України у 2004 році, члена Української Гельсінської спілки, члена республіканського страйкового комітету України , члена Всеукраїнського об’єднання солідарності трудівників, почесного донору СРСР, кращого пропагандиста донорства, балотувався у Полтавську міську та ОСОБА_7 України, (а.с. 20-36, 85, 88-93).
Відповідно до висновку проведеної по справі Полтавським відділенням ХНІІСЕ ім. засл. проф. ОСОБА_12 судово-психологічної експертизи за № 605 від 25 вересня 2009 року, внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності у його емоційному стані виникли суттєві негативні зміни (моральні страждання), які, з огляду на їх інтенсивність та тривалість, перешкоджали активному соціальному функціонуванню підекспертного, як особистості, переважно у таких сферах життєдіяльності, як психофізіологічному функціонуванні (стані психофізіологічного комфорту); реалізації власних амбіцій, почуттів власної честі та гідності; реалізації відчуття безпеки і правової захищеності щодо себе та своєї родини, а також взаємодії з правоохоронними органами, як гарантами таких; у реалізації прав та обов’язків глави сім’ї, чоловіка та батька; дружнього спілкування з товаришами та колегами. Зазначені моральні страждання є тимчасовими та принципово минущими, і на момент проведення даного дослідження, виражені не різко. У разі встановлення судом факту заподіяння ОСОБА_1 діями відповідачів моральної шкоди, орієнтовний розмір її грошової компенсації, за результатами даної судово-психологічної експертизи, становить 3166,29 мінімальних заробітних плат, що на момент даного дослідження у грошовому еквіваленті становить суму у 1978931 гривню 20 копійок (а.с. 123-137). Вартість експертизи, оплачена позивачем у повному обсязі, становить 2415 гривень (а.с. 113, 122).
Згідно із вимогами ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особими при здійсненні ними своїх повноважень. Нормою ч. 4 ст. 62 Конституції України встановлено, що у разі скасування вироку суду, як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну та моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням . Відповідно до вимог п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно із вимогами ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв’язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв’язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Нормою ч. 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу. Відповідно до вимог ч. ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Згідно із вимогами ч. ч. 1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок його незаконного засудження, незаконного притягнення, як обвинуваченого, а згідно із вимогами ст. 3 цього ж Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода. Згідно із вимогами ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до п. 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Постановою від 24 листопада 2008 року старшого слідчого з ОСОБА_8 України у Дніпропетровській області ОСОБА_4, кримінальну справу № 04230530, порушену 03 червня 2004 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК України. Тому, притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, затримання його у порядку ст. 115 КПК України, обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а згодом і у вигляді підписки про невиїзд, є незаконними. У зв’язку з винесенням постанови про закриття кримінальної справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, тобто за реабілітуючими обставинами, він отримав право на відшкодування моральної шкоди. Ці незаконні дії, згідно з висновками проведеної по справі судово-психологічної експертизи, викликали моральні страждання позивача, які перешкоджали його активному соціальному функціонуванню, як особистості, у реалізації його власних амбіцій, почуття власної честі та гідності, у реалізації відчуття безпеки і правової захищеності щодо себе та своєї родини, а також у взаємодії з правоохоронними органами, як гарантами таких, у реалізації прав та обов’язків глави сім’ї, чоловіка та батька та у спілкуванні з товаришами та колегами. У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів правомірність висновків зазначеної експертизи чи вважати їх такими, які не відповідають дійсності. З цих підстав суд погоджується з експертним висновком про факт заподіяння ОСОБА_1 фізичних та моральних страждання, а тому визнає факт заподіяння йому моральної шкоди. Також суд погоджується із орієнтовним розміром відшкодування заподіяної ОСОБА_1, внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, затримання його у порядку ст. 115 КПК України, обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, підписки про невиїзд та засудження, моральної шкоди, визначеним експертним висновком у 1978931 гривню 20 копійок. Тому суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення з відповідача – Державного казначейства України, грошових коштів на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди у визначеній у експертному висновку сумі, а не у сумі 3500000 гривень, а також стягнути з нього витрати на оплату судово-психологічної експертизи у сумі 2415 гривень. Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів грошових коштів у сумі 5604 гривні, як заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача, внаслідок їх абсолютної недоведеності. Також суд не вважає за можливе задовольнити позовні вимоги і у частині стягнення з відповідачів вилучених у ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 100 гривень, знову ж таки, внаслідок недоведеності позивачем того факту, що ці кошти належать йому особисто, так як згідно висновком, який міститься у постанові старшого слідчого з ОСОБА_8 України у Дніпропетровській області ОСОБА_4 про закриття кримінальної справи № 04230530 від 24 листопада 2008 року, право власності на грошові кошти у сумі 100 гривень є спірним між потерпілими по справі з одного боку, та ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 з іншого боку.
Також суд не вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідачів, якими позивач визначив прокуратуру Полтавської області та ГУМВС України у Полтавській області, тому що згідно з вимогами чинного цивільного законодавства України, шкода, завдана позивачеві незаконними діями органу державної влади, відшкодовується державою, незалежно від вини цього органу. У справі державу представляє Державне казначейство України, яке діє на підставі Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21 грудня 2005 року, а не прокуратура Полтавської області та ГУМВС України у Полтавській області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 23, 1167, 1173, 1176 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», п. 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, ст.ст. 8, 15, 30, 61, 75, 84, 88, 208-212, 215, 218 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов’язати Державне казначейство України списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1978931 гривня 20 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, грошові кошти у сумі 2415 гривень, як витрати на оплату ним проведеної судово-психологічної експертизи, а всього на загальну суму 1981346 гривень 20 копійок.
У задоволенні позовних вимог до прокуратури Полтавської області та Головного управління внутрішніх справ України у Полтавській області – відмовити за безпідставністю.
У задоволенні позовних вимог у іншій частині позову – відмовити за недоведеністю.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів зо дня його проголошення з наступною подачею апеляційної скарги, яку може бути подано протягом 20 днів зо дня подачі заяви про апеляційне оскарження, через суд першої інстанції.
Рішення суду набирає законної сили протягом 10 днів зо дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя І.Ю. Литвиненко
| < Попередня | Наступна > |
|---|
