14 червня 2010
Справа № 22-ц-2838 / 2009 р.
Головуючий 1 інст. - Ніколаєнко І.В.
Категорія: визнання права власності
Доповідач - Хорошевський О.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2009 року м. Харків
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого - судді Карімової Л.В.
суддів колегії - Табачної Н.Г., Хорошевського О.М.
при секретарі Шпарага О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності та встановлення розміру часток у праві спільної часткової власності, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності та встановлення розміру ідеальних часток в праві спільної сумісної власності, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 та встановити розмір часток у праві спільної часткової власності на цю квартиру між співвласниками.
При цьому вказала, що у 1984 році був укладений шлюб між нею та ОСОБА_2
ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_2 від іншого шлюбу.
ОСОБА_2та ОСОБА_3 проживали та були прописані у 1-кімнатній квартирі АДРЕСА_2, яку приватизували у липні 1998 року.
До шлюбу вона проживала в АДРЕСА_3, де їй належало на праві власності 371/900 частин будинку.
Після реєстрації шлюбу вона фактично проживала з чоловіком та його донькою.
У зв'язку ії збільшенням сім'ї подружжя вирішило придбати житло більшою площею.
26 серпня 1998 року ОСОБА_2та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу 2-кімнатної квартири АДРЕСА_1 вартістю 12 000 грн.
Ця квартира була придбана за кошти, отримані від продажу АДРЕСА_2 в сумі 5 950 грн., авансу отриманого від покупця 371/900 частин будинку АДРЕСА_3 в сумі 3 200 грн. та спільних коштів подружжя.
У 2006 році ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_2 з пропозицією продати спірну квартиру та розділити гроші, отримані при цьому. Вважала, що їй належить 50% квартири.
ОСОБА_1 навела у позові розрахунок, яким, на її думку, підтверджується розмір часток її та відповідачів за її позовом у спірній квартирі з урахуванням вкладу співвласників у придбанні майна.
Просила визнати за нею право власності на 38,54% спірної квартири; за ОСОБА_2на 36,67%; за ОСОБА_3 на 24,79%.
Вказала, що внесок ОСОБА_3 у придбання квартири - 2 975 грн., тобто половина суми, отриманої від продажу попередньої квартири.
Частка ОСОБА_2 складає 2 975 грн. та половина від коштів подружжя, сплачених за придбання спірної квартири.
Вона при придбанні спірної квартири сплатила 3 200 грн. особистих коштів та разом з ОСОБА_2вносила сумісні кошти подружжя.
Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_3 подала зустрічний позов, в якому просила визнати за нею та ОСОБА_2право власності на ? частину спірної квартири за кожним.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 26 серпня 1998 року їй та її батькові ОСОБА_2належить на праві спільної сумісної власності кв. АДРЕСА_1.
З 1999 року вона цією квартирою не користується, оскільки з батьком та його дружиною у неї склались складні відносини.
Вона пропонувала відповідачам за її позовом надати їй можливість користуватися спірною квартирою, проте досі змушена жити в орендованому приміщенні.
З розподілом часток у квартирі, запропонованим ОСОБА_1, не згодна.
З огляду на те, що користуватися та розпоряджатися своєю часткою у квартирі не може, просила позов задовольнити.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2009 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено розмір часток співвласників у спірній квартирі та визнано за нею та ОСОБА_2право власності на ? частину спірної квартири за кожним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 задовольнивши її позовні вимоги.
Вказала, що суд не врахував вимог ч.4 ст. 368 ЦК України, згідно яких майно, придбане в результаті спільної сумісної діяльності та за спільні кошти членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено договором.
Посилалась також на вимоги ч.3 цієї статті, за якою майно, придбане подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.
Вважала необґрунтованою відмову суду у визнанні її частки у спірній квартирі.
Зазначила, що факт внесення нею особистих коштів для придбання спірної квартири відповідачами не заперечувалось.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи у позові ОСОБА_1 суд керувався нормами чинного Цивільного Кодексу України, не взявши до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання ним чинності.
Визнавши необґрунтованими посилання ОСОБА_1 на ст.ст. 368 ч.3 та 372 ЦК України, суд не знайшов підстав вважати, що позивачем вкладені особисті кошти у придбання спірної квартири та що спірна квартира набута подружжям під час шлюбу і є їхньою сумісною власністю.
За вказаних обставин суд визнав, що спірна квартира знаходиться у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і, встановивши рівність часток співвласників, припинив спільну сумісну власність на цю квартиру, визнавши за кожним із співвласників право власності на ? частину квартири.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та при вирішенні спору судом неправильно застосовано норми матеріального права, судова колегія з такими висновками погодитись не може.
Право власності на спірну квартиру виникло у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № Н-1043/98 від 26 серпня 1998 року (а.с. 10).
З урахуванням того, що між вказаними особами частки у праві власності на спірну квартиру не визначались, спірна квартира була придбана ними у спільну сумісну власність відповідно до вимог ст. 79 Кодексу про шлюб та сім'ю України та Закону України «Про власність» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, визначаючи частку ОСОБА_3 у спірній квартирі в порядку поділу майна, що є у спільній сумісній власності, необхідно виходити з рівності їх з НОМЕР_2 часток.
Оскільки домовленості про поділ спірного майна між сторонами не досягнуто, позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визначення її частки у розмірі ? підлягають задоволенню.
Посилання ОСОБА_1 на те, що частка ОСОБА_3 підлягає зменшенню з урахуванням розміру грошових коштів, внесених сторонами для придбання спірної квартири, є необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам закону.
З огляду на те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 письмової угоди про створення спільної сумісної власності не укладалось, вважати, що будь-яке майно, між іншим і спірна квартира, знаходиться у їх спільній сумісній власності, відсутні, оскільки умов, викладених у ст. 17 Закону України «Про власність», не встановлено.
Інших вимог ОСОБА_1 не заявляла.
Вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину спірної квартири підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Сторонами не заперечувалось, що на час придбання спірної квартири ОСОБА_2перебував у шлюбі з ОСОБА_1
Сторони наполягали на тому, що для придбання спірної квартири використовувались кошти, отримані ними від продажу майна, що знаходилось у власності кожного з них та сумісних коштів подружжя.
Ці обставини підтверджуються і матеріалами справи (а.с. 9, 13).
Враховуючи, що розмір грошових коштів для придбання спірної квартири, внесених подружжям за рахунок продажу майна, що знаходилось у власності кожного з них, майже рівні, а решта внесених коштів належала подружжю на праві спільної сумісної власності, а також з урахуванням вимог ст. ст. 22, 24 Кодексу про шлюб і сім'ю України частки подружжя у спірній квартирі є рівними, тобто кожному з них належить по ? частки.
За правилами ст. 372 ЦК України, у разі якщо співвласники не дійшли угоди про поділ майна, що є у їх спільній сумісній власності, частки співвласників у цьому майні визначаються судом.
Відповідно до вимог п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2009 року скасувати.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково, визнавши за нею право власності на ? частину АДРЕСА_1.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя: підпис
Судді колегії: підписи
| Наступна > |
|---|
